![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
v_n_zb.
“Я не радив би вам робити ім’я на цій темі. Якщо люди, які стоять за “Лівелою”, зрозуміють, що ви взнали те-се, п’яте-десяте… Ви ж знаєте скільки прикрих випадків трапляється з журналістами… “– дає пораду наше джерело.
Ця людина просить не називати ні її посаду, ні прізвище. Вона добре обізнана, як була влаштована кухня цієї грандіозної оборудки з імпорту нафтопродуктів. Тому, анонімність – принципова вимога джерела.
“У “Лівели” був один офіс в Києві – чисто представницький, і декілька офісів робочих - в Полтаві та Кременчуці. Але, з таким же успіхом вони могли бути в Харкові або Одесі. Для цієї схеми абсолютно байдуже, де знаходиться офіс. Все, що потрібно було для того, щоб “Лівела” працювала: ноутбук, автомобіль, та печатка. І судове рішення, зрозуміло, яке звільняло фірму від сплати податків. Потім, часто поштою, підписувалася угода з клієнтом і все! Далі вже завдання бухгалтера: миттєво перевести гроші з одного рахунку на інший.”
"Лише у однієї “Лівели” рахунки були відкриті в десяти банках. Всі мультивалютні: гривня, долар, євро, рублі. А крім “Лівели” було ще понад п’ятнадцять подібних структур. Все працювало як швейцарський годинник. Навіть така дрібниця, як водії, теж була врахована: набирали професійних автогонщиків. Тому що, ставилося завдання: встигнути в пункт призначення будь-що”.
Шалені швидкості для власників “Лівели” були звичним явищем. За п’ять місяців минулого року компанія встигла ввезти в Україну і розмитнити близько одного мільйона тон нафтопродуктів. Кожен другий літр бензину, проданий тоді на українських заправках – пройшов через руки менеджерів “Лівели”.
При цьому, саму “Лівелу” не можна називати трейдером в нормальному розумінні слова. Експерт паливного ринку Сергій Куюн каже: “Це швидше решето, через яке проходило пальне, а податки залишалися в компанії”.
Наше джерело пояснює: відомі трейдери самі купували пальне за кордоном, потім приїздили в полтавський офіс “Лівели” і укладали з нею дві угоди. За першою угодою, куплені, наприклад в Литві, нафтопродукти продавалися фірмі перед українським кордоном. За другою угодою, це пальне, одразу після того, як воно перетнуло кордон, “Лівела” тут же повертала трейдеру назад. За таку послугу, фірма брала 70% від суми заощаджених податків - приблизно 250 доларів на тоні бензину.
Імпортерам це все одно було вигідніше, ніж ввозити пальне законним шляхом. Тому, через кілька місяців в клієнтах “Лівели” ходило вже дві третини учасників ринку.
Після того, як море пального було розпродано, а гроші переведені на рахунки інших структур, “Лівелу” ліквідували. Загадкова фірма просто розчинилася в повітрі, не сплативши до бюджету понад три мільярди гривень податків.
Громадськість же лишилася ошелешеною: як невеликого виробника футболок правоохоронці за день можуть розірвати на шматки, а фіктивного нафтотрейдера з мільярдними оборотами не чіпають місяцями?
..............
Читать полностью...
.
.
“Я не радив би вам робити ім’я на цій темі. Якщо люди, які стоять за “Лівелою”, зрозуміють, що ви взнали те-се, п’яте-десяте… Ви ж знаєте скільки прикрих випадків трапляється з журналістами… “– дає пораду наше джерело.
Ця людина просить не називати ні її посаду, ні прізвище. Вона добре обізнана, як була влаштована кухня цієї грандіозної оборудки з імпорту нафтопродуктів. Тому, анонімність – принципова вимога джерела.
“У “Лівели” був один офіс в Києві – чисто представницький, і декілька офісів робочих - в Полтаві та Кременчуці. Але, з таким же успіхом вони могли бути в Харкові або Одесі. Для цієї схеми абсолютно байдуже, де знаходиться офіс. Все, що потрібно було для того, щоб “Лівела” працювала: ноутбук, автомобіль, та печатка. І судове рішення, зрозуміло, яке звільняло фірму від сплати податків. Потім, часто поштою, підписувалася угода з клієнтом і все! Далі вже завдання бухгалтера: миттєво перевести гроші з одного рахунку на інший.”
"Лише у однієї “Лівели” рахунки були відкриті в десяти банках. Всі мультивалютні: гривня, долар, євро, рублі. А крім “Лівели” було ще понад п’ятнадцять подібних структур. Все працювало як швейцарський годинник. Навіть така дрібниця, як водії, теж була врахована: набирали професійних автогонщиків. Тому що, ставилося завдання: встигнути в пункт призначення будь-що”.
Шалені швидкості для власників “Лівели” були звичним явищем. За п’ять місяців минулого року компанія встигла ввезти в Україну і розмитнити близько одного мільйона тон нафтопродуктів. Кожен другий літр бензину, проданий тоді на українських заправках – пройшов через руки менеджерів “Лівели”.
При цьому, саму “Лівелу” не можна називати трейдером в нормальному розумінні слова. Експерт паливного ринку Сергій Куюн каже: “Це швидше решето, через яке проходило пальне, а податки залишалися в компанії”.
Наше джерело пояснює: відомі трейдери самі купували пальне за кордоном, потім приїздили в полтавський офіс “Лівели” і укладали з нею дві угоди. За першою угодою, куплені, наприклад в Литві, нафтопродукти продавалися фірмі перед українським кордоном. За другою угодою, це пальне, одразу після того, як воно перетнуло кордон, “Лівела” тут же повертала трейдеру назад. За таку послугу, фірма брала 70% від суми заощаджених податків - приблизно 250 доларів на тоні бензину.
Імпортерам це все одно було вигідніше, ніж ввозити пальне законним шляхом. Тому, через кілька місяців в клієнтах “Лівели” ходило вже дві третини учасників ринку.
Після того, як море пального було розпродано, а гроші переведені на рахунки інших структур, “Лівелу” ліквідували. Загадкова фірма просто розчинилася в повітрі, не сплативши до бюджету понад три мільярди гривень податків.
Громадськість же лишилася ошелешеною: як невеликого виробника футболок правоохоронці за день можуть розірвати на шматки, а фіктивного нафтотрейдера з мільярдними оборотами не чіпають місяцями?
..............
Читать полностью...
.
.
